Взагалі я получила від поїздки навіть більше ніж очікувала ))

       Жаль, не повезло с погодкой, было прохладно и лил дождь. Но все таки впечатления Аристарха от поездки читайте скоро у него в посте.

    Читать дальше...

1.            ЖЕСТКО – «Саша, ты просил меня всегда был с тобой честной…В общем, ты все-таки прав: мы действительно на разных волнах. И если уж говорить правду до конца – твоя волна слишком короткая!»

Читать дальше...

Читать дальше...

П.С. А на счет института - то уже все! Алис гуд! Дай Бог чтобы мне диплом в жизни пригодился...

Читать дальше...

Разденусь как всегда!

И ночь с тобою проведу,

В блаженстве до утра!

Ти для меня - отец и мать

Моя любимая кровать!

Читать дальше...

П.С. Еще хотела сказать спасибо КОТЕГУ и АЛИНУСЕ за то, что звонили мне, интерисовались как мои дела, поддержали в трудную минуту...:*))

Около 2000 лет назад одна из малоизученных южно-американских цивилизаций создала эти загадочные изображения. Просторы перуанской пустыни Наска напоминают листы огромного этюдника. Красные породы пустыни украшают свыше 100 изображений известных растений и животных, просто геометрических фигур, а также россыпь непонятных, не связанных друг с другом прямых линий. Существует множество теорий, объясняющих их смысл и отвечающих на вопрос, зачем вообще они были нарисованы, однако их истинное предназначение до сих пор остается совершенной загадкой.

Читать дальше...

Нам подавай щось таке... Ну, таке, що й самі не знаємо, що воно, аби дали. Отримали. Незадоволені. Нам же хотілося... Ото ж бо і воно, що хотілось зірки з неба, а принесли коробку цукерок. Ми надуваємо губки і думаємо, що нас хочуть зробити товстими і некрасивими. А зірка? Хоч і ніякої з неї користі, та все ж таки «душу гріє».

Непрактичні подарунки найчастіше полюбляють молоді дівчата. А от після 20-30 років спільного життя жінкам хочеться практичного. Це вже, напевно, звичка.

Нещодавно чоловік подарував дружині просто так букет квітів і солодощі. А вона замість «дякую» накинулась, що витратив стільки грошей. Мовляв, квіти он, на клумбі ростуть, а торт – і сама спекти можу... Десь через годину, заспокоївшись, поставила квіти у вазу, накрила на стіл і сіли дружно чаювати та їсти солодощі. І так, душа в душу, уже 35 років. Між іншим, чоловік всі ці роки балував дружину подібними подарунками – незначними, але дорогими серцю.

Один мій знайомий сказав по секрету, що хлопці – істоти ліниві. Проявляти ініціативу, придумувати щоразу щось нове, втілювати чиїсь мрії у життя – це зайва трата сил і часу. А в декого, окрім лінощів, бракує фантазії. Проте, дехто з них безцінний у побуті. Приготує їсти – поділиться. Навіть не те, що сорочку, останній пельмень віддасть. Інколи на них «находить» – починають хазяйнувати, прибирати, прати... Сімейна романтика.

Є ще хлопці-романтики творчого напрямку. Такі пишуть музику чи вірші, присвячують пісні, малюють з нас картини, називають Музою і не помічають нічого навкруги!!! Коли наша «святість» закінчується, потрібно пам’ятати, що вони живуть почуттями та емоціями. І кожне грубе слово чи дія – сильно ранить.

Ні, що б там не казали, а романтики існують. Вони ходять поміж нас. Такі ж, як і усі – зовні, та зовсім інші – у душі. )))

       Та вот, прошлым летом мы компанией решили пойти в поход, разбили лагерь в уютненьком местечке между рекой Бугом и леском...Было очень весело и здорово! Мы играли в бамбинтон, в карты  на "раздевание", плюскались в речке, лазили по камнях...Там, в речке, было много камней - они называются "пороги"...Пока парни рыбачили, мы накрывали на стол (скорее всего не стол, а поляну :))) Все поглощалось с большой скоростью, так как всем известно что на природе просыпается "зверский" аппетит ;)

        А потом мы все дружно собирали веточки для костра и вечером были "ароматные" шашлычки. Обалденные! А еще было кофе со сгущенкой  (кроме бухла)....

     Короче говоря, отдых удался и погода была обалденная! Одно токо не радовало, это то, что твердовато было спать в палатке без матраса и было под утро холодновато....К тому же палатка была не моя, поэтому планирую приобрести собственную палатку и матрац. Мало ли че, может пригодиться ;)

П.С. Вот так... "Є що вспомнити, нема чого дітям розказати )))"

         Парк широко известен как в Украине, так и за ее пределами - это одно из выдающихся творений мирового садово-паркового искусства. В мире существует всего несколько парков, таких как Уманский парк "Софиевка". 

        "Забудь здесь память о несчастье, прими счастье вещее. Еси ты счастлив стать ещё счастивее". Эти слова по приказу Потоцкого были высечены в гроте, который люди прозвали гротом счастья. Говорят, если зайти сюда и загадать желание, оно обязательно сбудется!

Сергей Дружко не просто ведет программу «Необъяснимо, но факт» на ТНТ и СТБ.  Он сам решает, какими будут темы ближайших передач, встречается с учеными, экспертами и ставит эксперименты на себе.
«Необъяснимо, но факт» - оригинальный формат, придуманный на ТНТ.

В 2005 году программа «Необъяснимо, но факт» вошла в пятерку лучших гуманитарных ТВ-программ России (по данным TNS Gallup Media).

Всем нам когда-нибудь казалось, что мы не одни в этом мире, что рядом с нами есть еще какая-то другая жизнь. Кто-то не воспринимает это всерьез. До тех пор, пока сам не столкнется с чем-то необъяснимым, загадочным, пугающим и притягивающим одновременно.

Программа "Необъяснимо, но факт" призвана собрать сведения о таких вещах, которым человеческий разум не находит объяснения. Это заговоры и НЛО, привидения и колдуны, перемещения во времени и ясновидение… В каждом выпуске программы внимание уделяется какому-то паранормальному явлению, имевшему место в жизни обычных людей, таких же, как и мы. Они рассказывают об этом ведущему Сергею Дружко, который приезжает к ним, чтобы на месте разобраться в случившемся, на себе испытать влияние потусторонней силы и сделать какие-то выводы.

В качестве экспертов выступают маститые ученые, доказывающие невозможность существования того, что мы видим на экране. Они не могут этого объяснить, но это есть.

История праздника такова: в 1908 году молодая американка Анна Джервис из Филадельфии выступила с инициативой чествования матерей в память о своей матери, которая преждевременно умерла. Анна писала письма в государственные учреждения, законодательные органы, выдающимся лицам с предложением один день в году посвятить чествованию матерей. Ее старания увенчались успехом - в 1910 году штат Вирджиния первый признал День Матери как официальный праздник.Хотя по сути это - праздник вечности: из поколения в поколение для каждого мама – самый главный человек для своих детей.

Безусловно, День матери - это один из самых трогательных праздников, потому что каждый из нас с детства и до своих последних дней несет в своей душе единственный и неповторимый образ – образ своей мамы, которая все поймет, простит, всегда пожалеет и будет беззаветно любить несмотря ни на что. Счастье и красота материнства во все века воспевались лучшими художниками и поэтами. И неслучайно – от того, насколько почитаема в государстве женщина, воспитывающая детей, можно определить степень культуры и благополучия общества. Счастливые дети растут в дружной семье и под опекой счастливой матери.

В этот день от  всей души поздравьте дорогих мам с их праздником.

Название: Вернуть Веру

Жанр: МелодрамаСемейныйОтечественный

Длительность: 1:39

Год выхода: 2006

Производство: Россия

Режиссер: Вера Яковенко

Актеры: Елена Захарова, Илья Носков, Владимир Жеребцов

Описание фильма

Вера Решетникова, молодая перспективная фигуристка, вместе со своим партнером и возлюбленным Женей готовится к выступлениям на Олимпиаде. Но серьезная травма спины в одно мгновение перечеркивает все планы и надежды спортсменки. В больнице Вера знакомится с молодым врачом Русланом, под руководством которого начинается длительный процесс реабилитации. Вскоре девушку поджидает новый удар: выясняется, что Женя готовится к Олимпиаде с другой партнершей. А некоторое время спустя Вера понимает, что больше не сможет ходить... И только преданность и забота Руслана помогают ей перенести все жизненные невзгоды и вновь обрести веру в себя…

Одна з перших великих трагедій відбулась тут у 1800 році, коли зник військовий американський корабель «Інсургент» з 340 людьми на борту... У ХХ столітті подібних трагедій у Бермудському трикутнику відбулось так багато, що вчені ґрунтовно прийнялися за вивчення цього району. Серйозно про загадкові зникнення і загибель заговорили після того, як 5 грудня 1945 року зникли 5 літаків-торпедоносців, що вилетіли на учбове завдання з військової бази у Флориді...

Чимало людей намагалося з’ясувати причину того, що відбувається. Було опитано безліч моряків. І тоді стали прояснюватися дивні речі. А саме, що безліч трагедій сталось абсолютно в ясну погоду. Було багато свідчень  про дивні аномальні явища. Наприклад, про стрілки компасів, що «сказилися»; про вихід з ладу електроприладів та інших пристроїв. Зрозуміло, що в цих випадках керувати судном чи літаком неможливо.

Помічені й інші незвичні атмосферні явища: безперервні спалахи блискавок при відсутності грози або дивна чорна хмара з золотавими кулями, що виникали і лопалися по її краях. Ось типові скарги льотчиків, що пролітали в цьому районі: то в них площина літака починає світитись, то прилади відмовляються працювати...

Феномен «трикутника диявола»дехто пояснює сильною підводною течією Гольфстрім. Ця течія ніби несе останки загиблих суден і літаків і навіть здатна всмоктувати їх подібно виру. Дійсно, такий ефект «провалювання» в океанську безодню не раз описувався очевидцями і потерпілими. Дехто вважає, що винуватцями стають сильні гравітаційні і магнітні бурі. Але повної ясності, що ж усе-таки відбувається в «трикутнику диявола», до цього часу немає.

В далекой древности, достигнув расцвета, высокоразвитая островная цивилизация внезапно была разрушена в результате чудовищного природного катаклизма. «…Произошло разрушительное землетрясение, сопровождаемое гигантским наводнением, и по словам Платона, материк Атлантида ушел под воду «в течении одного ужасающего дня и одной ночи».

Если верить Платону, хотя в эту его историю мало кто верит до сих пор, Атлантида была огромным островом. Скорее даже континентом: ведь по размеру она превышала Африку и Азию вместе взятые. Как такое может быть? — спросите вы. Скоро поймете. В мире все возможно, и в рассказе Платона гораздо больше правды, чем вымысла. Но я не стану сейчас вам все пересказывать. Тот, кто захочет, может сам почитать его книги — они вполне доступны...

Древнегреческий автор Прокл утверждал, что материк действительно существовал. Он отмечал, что Атлантида «многие годы господствовала над всеми островами Атлантического моря»

Многие исследователи, опираясь на слова древних историков, искали Атлантиду посреди Атлантического океана, полагая, что Срединно-Атлантический хребет и есть остатки исчезнувшего материка. Но современные исследователи считают, что если остров находился посреди Атлантического океана, то вполне вероятно его остатками являются Азорские острова; некоторые включают в этот список и остров Мадейра, Канарские острова и острова Зеленого Мыса. Впрочем, сегодня нет ни единого доказательства существования исчезнувшей древней цивилизации в этом ареале.

     В легенді розповідається про те, що серед цих цінностей є статуя Богоматері, відлита з чистого золота, висотою більше людського зросту, вагою близько 390 кг, оздоблена дорогоцінним камінням. Розповідають і про інкрустовані самоцвітами скрині з золотим начинням, шухляди з  5 тисячами мексиканських монет,  4 тисячами іспанських золотих дублонів, 14 мечами і 64 кинджалами, з каблучками і браслетами... Із середини ХІХ століття на цьому невеличкому острівці шукали щастя сотні шукачів скарбів, але успіху поки не домігся ніхто, хоча острів ще не докінця обстежений.

    В одному з районів Центральних Анд інки сховали від іспанських конкістадорів свої срібні і золоті скарби. Цар інків  Атауальпа, якого потім вбили іспанці, хоча і віддав їм багато золота (ним можна було б вщерть набити цілу кімнату), наказав сховати свої багатства і цінності храмів у таємне місце. Цей скарб не знайдений і понині. Один з вождів інків говорив: „Якби всі провінції царства інків склали б докупи усі заховані ними від грабіжників скарби, то ті, що потрапили до рук іспанців, показалися б краплею в морі”

Так вот - здесь много чего интересного! Книга написана известным археологом в яркой, доступной форме и основана на новейших данных научных исследований. Здесь собраны воедино все имеющиеся сведения по этой теме, которые пришлось бы искать в разных источниках. Они разделены на три части: «Удивительные места», «Необычные находки» и «Загадочные люди». Самыми яркими иследованиями, которые мне понравились, я поделюсь с вами ;))

 "Вервольф" фактично був зменшеною копією головної ставки Гітлера "Вольфшанце" в Східній Прусії. Зовнішньо ставка мала досить непоказний вигляд. Наземну частину складали 81 будівля. Майже всі будівлі були побудовані з дерева з дерев'яними дахами. З північної сторони під лісом - електростанція. Поблизу - дві радіостанції, приміщення персоналу, охорони, водокачка, басейн, телефонний вузол, який забезпечував прямий зв'язок з Берліном, Києвом, Ростовом, Харковом, Дніпропетровськом, Житомиром. Поряд зі ставкою - посадочна полоса для літаків. Підземна частина - 3 залізобетонних бомбосховища, зокрема головний бункер фюрера, масивної конструкції: товщина стін

2,5 м, перекрить - 4,5 м.

Спеціальна оперативна група НКВС СРСР, що прибула у Вінницю відразу після визволення міста, доповідала про результати оперативного обстеження колишньої ставки Гітлера. На місці ставки знайдено рештки спалених будівель і трьох підірваних залізобетонних бункерів. У якості зарядів німці використовували авіабомби.

Магнітизм особистості Гітлера вражає. Тільки цим я можу пояснити собі ту атмосферу таємничості навколо "Вервольфу", яка і досі не зникає. І це незважаючи на публікацію достатньої кількості літератури, в якій чітко розвіюються усі міфи про "Вервольф", а саме:
- назва ставки пишеться не як "Werwolf", а як "Wehrwolf", а тому перекладається не як "перевертень", а як "озброєний вовк" або "вовче лігво";
- бункери "Вервольфу" мали тільки один рівень під землею;
- ставка не була розрахована на ядерну війну;
- ніяких казкових багатств в бункерах "Вервольфу" не було.

І все одно, публічні "дискусії" про вісім поверхів бункерів, сотні метрів підземних переходів, "бурштинову кімнату" та іншу маячню продовжуються. Фантастика!
Ще кажуть про ніби-то нерозгадану і досі технологію протиерозійного напилення металів, завдяки якому арматура і труби водопостачання практично не руйнуються. Тут мені судити важко, з металознавством знайомий дуже слабо :)

Основним джерелом для написання сторінки слугувала книжка:
Загородній І. М. Руїни "Вервольфу" свідчать. - Вінниця: Консоль, 2002. - 208 с.